ПРОГРАМА ОБОВ’ЯЗКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр”
зі спеціальності 8.050103 “Міжнародна економіка”
Вступний іспит з міжнародної економіки включає такі дисципліни: міжнародна економіка, міжнародні економічні відносини (МЕВ), міжнародна торгівля, зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД).
Основні програмні питання з дисциплін:
“Міжнародна економіка”Міжнародна економіка як складова частина економічної теорії. Предмет та завдання міжнародної економіки. Міжнародний поділ праці як основа формування світового господарства. Тенденції і глобальні проблеми розвитку світового господарства. Інтернаціоналізація як чинник економічного розвитку. Теорії економічного розвитку. Світовий ринок товарів і послуг. Міжнародний рух капіталу і його форми. Прямі та портфельні закордонні інвестиції. Сутність, зміст та основні форми міжнародного кредиту. Міжнародні валютно-кредитні організації. Світова криза заборгованості. Міжнародна трудова міграція. Соціально-економічні наслідки трудової міграції. Сучасний світовий ринок праці. Основні етапи розвитку світової валютної системи. Світові валютні ринки. Валютна політика. Баланси міжнародних розрахунків та їх види. Структура платіжного балансу. Платіжний баланс України. Передумови міжнародної економічної інтеграції. Регіональні економічні інтеграційні процеси. Інтеграція України у світовий економічний простір. Зміст та основні етапи глобалізації. Еволюція західних концепцій глобалізації. Соціально-економічні наслідки глобалізації.
“Міжнародні економічні відносини”Міжнародні економічні відносини як об’єкт вивчення. Структура і суб’єкти МЕВ. Міжнародний поділ праці. Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва. Міжнародна торгівля у системі МЕВ. Міжнародний рух капіталу та його форми. Іноземні інвестиції в економіці України. Міжнародна міграція робочої сили. Міжнародний обмін технологіями. Міжнародні корпорації як суб’єкти МЕВ. Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини. Міжнародні валютно-фінансові і кредитні ринки. Особливості та проблеми міжнародних економічних відносин країн світу. Інтеграційні процеси в системі міжнародних економічних відносин.
“Міжнародна торгівля” Виникнення світового ринку та стадії його розвитку. Основні теорії міжнародної торгівлі. Фактори, що визначають розвиток сучасного світового ринку. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі товарами та послугами. Посередницькі операції у міжнародній торгівлі. Основні форми і показники міжнародної торгівлі. Демпінг у сучасній практиці світової торгівлі. Зустрічна торгівля: сутність, форми. Товарні біржі: місце і роль у міжнародній торгівлі. Митно-тарифне регулювання міжнародної торгівлі. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі. Регулювання міжнародної торгівлі товарами і послугами в рамках СОТ. Україна і СОТ.
“Зовнішньоекономічна діяльність”Зовнішньоекономічна діяльність як вид підприємництва. Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України. Нормативно-правове забезпечення ЗЕД. Види зовнішньоекономічної діяльності. Вибір іноземного партнера та інформаційне забезпечення ЗЕД. Організація ділових контактів з іноземними партнерами. Договори (контракти) міжнародної купівлі-продажу товарів. Укладання та структура договору купівлі-продажу. ІНКОТЕРМС-2000. Кон’юнктура світового ринку та методика її вивчення. Ціноутворення на світовому ринку. Міжнародні розрахунки при здійснення ЗЕД. Способи та форми розрахунків у ЗЕД. Страхування у зовнішньоекономічній діяльності. Оподаткування у зовнішньоекономічній діяльності. Державне та міжнародне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Рекомендована література: 1. Дідківський М.Г. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 462 с. 2. Дюмулен И.И. Международная торговля услугами. – М.: «ЭКОНОМИКА», 2003. – 315 с. 3. Киреев А.П. Международная экономика. Ч1.Ч2. – М.: Международные отношения, 1998, 1999. 4. Козик В.В., Панкова Л.А. та ін. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – К.: Знання, 2003. – 406 с. 5. Международная интеграция. Под. ред. Чернеги. – Донецк, ДонНУ, 2005. – 334 с. 6. Миклашевская К.А. Международная экономика. – М.: 2004. – 352 с. 7. Мировая экономика и международные экономические отношения. В 2-х частях. Под. ред. Р.И. Хасбулатова. – М.: 2006. 8. Міжнародна економіка: Підручник. За ред. А.П. Румянцева. – К.: Знання, 2006. – 479 с. 9. Фомичёв В.И. Международная торговля. – М.: Инфра-М, 2005. – 496 с. 10. Шевчук І.М. Міжнародні розрахунки і валютні операції. – Л.: 2004. – 148с.
зі спеціальності 8.050104 „Фінанси”
Тема „Економічна природа і призначення фінансів”
Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростанням продуктивних сил у суспільстві, насамперед, товарно-грошових відносин як необхідної форми економічного життя для досягнення певного рівня суспільного добробуту. Своїй досконалості й завершеності фінанси зобов’язані також появою та прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави стверджувати, що фінанси – це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави. Фінанси можуть успішно функціонувати, активно сприяти економічному та соціальному прогресу лише за активного втручання у ці процеси держави. Фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання її функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина. Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні, як за методом створення, напрямками виконання, рівнем відображення інтересів, так і за суб’єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та інше. При вивченні теми слід звернути увагу на роль, яку виконують фінанси як на макро- так і на мікрорівні.
Тема „Фінансова система”
Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб’єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб. Слід вказати, що фінансові системи мають певні характерні риси. Необхідно чітко уяснити склад і структуру фінансової системи, зазначивши, що чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. Надзвичайно важливою є така ланка фінансової системи як державні фінанси, які охоплюють державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеному бюджеті держави. Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення певною мірою доповнюють державний бюджет, однак специфіка їх полягає в тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредитами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Страхові і резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких – покривати втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходив, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави. Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, ринок кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг. Вивчаючи дану тему, необхідно виходити з того, що всі складові фінансової системи мають свій рівень розвитку, правове та організаційне забезпечення. При цьому в кожній ланці фінансової системи використовуються особливі, специфічні форми і методи акумуляції розподілу і використання фінансових ресурсів. Тема „Фінансова наука”
Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку. Фінанси існують об’єктивно, тому пізнання їх функцій пов’язано з аналізом, вивченням і точним описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей. Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприємницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов’язана із створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Фінансова наука завжди повинна давати відповідь на дуже важливе питання – як і в яких формах повинні створюватися та використовуватися фонди фінансових ресурсів для загальносуспільних потреб. Однак шляхи вирішення цього питання залежать від умов, у яких перебуває держава, від того, який рівень економічного розвитку у суспільстві, яка форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, рівень інтеграції у світову економіку тощо. Фінансова наука входить до складу соціально-економічних наук, однак вона вивчає вужче коло фінансових явищ – лише ті, що пов’язані з перерозподілом за допомогою фінансів валового внутрішнього продукту. Це диктує необхідність застосування повного методологічного підходу до вивчення фінансового життя в країні. Передусім необхідність врахування інтересів усіх учасників процесу створення ВВП : держава як представник суспільства в цілому, господарських структур і населення. У гармонізації цих інтересів зосереджено розуміння призначення фінансової науки. Загальною метою фінансової науки є пізнання дії об’єктивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а також передача результатів наукових досліджень до практичного використання. Вивчаючи цю тему, слід уяснити історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки, засвоїти, що фінансова наука може успішно виконувати свою роль тільки при використанні певних методів пізнання фінансового життя, основними з яких є методи індукції і дедукції та інші.
Тема „Фінансова політика і фінансова безпека”
Фінансова політика держави – це досить складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить в чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення. Правову основу і конкретні напрями реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб’єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності у фінансовій сфері. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, вдосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських утворень різних форм власності, а також створення надійних соціальних гарантій населенню. Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. З огляду на це фінансова політика є динамічним процесом, що змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби. Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі – досягнення стійкого збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту. Фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, побудові раціональної економіки тощо. Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на завдання і принципи фінансової політики, форми і методи її реалізації.
Тема „Фінансові ресурси”
Фонди фінансових ресурсів є об’єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх його формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт(ВВП). Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, підприємницьких структур, населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих і децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів. Інша частина фінансових ресурсів у державі знаходиться в розпорядженні підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина – у розпорядженні населення у формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах. Для науково обґрунтованого поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення. З огляду на це фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу ВВП і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб. Однією з найважливіших умов розкриття змісту й призначення фінансових ресурсів є виявлення їхнього взаємозв’язку з вартісною структурою ВВП. Основна частина фінансових ресурсів є грошовим виразом новоствореної вартості. Це прибуток, податки, відрахування на соціальне страхування і соціальне забезпечення, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. Крім цього, частина фінансових ресурсів відображає перенесену вартість основних фондів(амортизаційні відрахування), включає відрахування на геологорозвідку, плату за використання природних ресурсів тощо. Вивчаючи цю тему, необхідно уяснити склад і структуру фінансових ресурсів держави, основні тенденції їх формування, та використання. Особливу увагу слід приділити характеристиці балансу фінансових ресурсів та витрат держави як комплексному документу, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки.
Тема „Фінансове прогнозування і планування”
Фінансове планування – це науково обґрунтований процес джерел створення і напрямів використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного та соціального розвитку. Основними функціями фінансового планування є: v відображення основних напрямів фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади в державі; v встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період; v вибір регіональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів; v здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту; v встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури. Організація фінансового планування може бути ефективною тільки тоді, коли в неї будуть закладені науково обґрунтовані принципи, до числа яких належать: Ø принципи комплексного підходу до основних параметрів економічного і соціального розвитку в тісному взаємозв’язку з наявними фінансовими можливостями; Ø принципи оптимального використання фінансових ресурсів з метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки та соціальної сфери; Ø принцип регіонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через ланки фінансової системи; Ø принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість. При вивченні теми необхідно уяснити такі поняття як „методологія планування”, „метод планування”, „методика планування”. Необхідно звернути увагу на роль фінансових балансів в економічній системі держави, зокрема балансу фінансових ресурсів і витрат держави, а також балансу фінансових ресурсів і витрат регіонів.
Тема „Державні фінанси”
Державні фінанси – складова частина фінансової системи держави, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями і роллю держави в регулюванні та забезпеченні економічних, соціальних і демократичних засад життя населення й створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур. Головне призначення державних фінансів – за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядженні держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів влади тощо. Державні фінанси охоплюють державний бюджет, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної власності, державний кредит, державне страхування. Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, однак вони тісно пов’язані між собою. Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств державної власності. За умов розвитку ринкової економіки частка державного сектору зменшуватиметься, однак це тривалий час цього сектору належатиме визначальна роль у процесах розподілу і перерозподілу, що здійснюється за допомогою фінансів. Важливе місце в системі державних фінансів належить державному бюджету, який і надалі є основним інструментом державного регулювання економічного і соціального розвитку. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачає ці ресурси шляхом надання асигнувань на різні заходи загальнодержавного призначення.
Тема „Бюджет і бюджетна система”
Бюджет – це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня і використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією. Економічна природа бюджету полягає, в тому, що виникає об’єктивна необхідність у розподілі і перерозподілі ВВП між галузями економіки, верствами населення і територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян. Бюджет, в основному, відображає вторинний перерозподіл, тобто перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадян суспільних благ і послуг. Бюджет, будучи дуже складним і багатогранним явищем, повинен розглядатися з декілька сторін: як ланка державних фінансів, як централізований фонд фінансових ресурсів, як фінансовий план держави. Бюджет як економічна категорія виражає взаємозв’язок, що виникає між державою та іншими учасниками суспільного виробництва в процесі розподілу і перерозподілу ВВП шляхом створення централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів і їх використання на цілі розширеного відтворення та підвищення рівня життя громадян. Головне призначення бюджету – регулювати розподіл і перерозподіл ВВП між галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики. Бюджетна система держави – це об’єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правову основу бюджетної системи становить конституція і ухвалені на її основі закони ті інші законодавчі акти. Економічну основу бюджетної системи держави становить економічний та науково-технічний потенціал. При вивченні даної теми, слід уяснити склад і структуру бюджетної системи, принципи побудови та організацію функціонування.
Тема „Місцеві фінанси”
Місцеві фінанси є важливою ланкою фінансової системи держави. За своєю економічною суттю місцеві фінанси – це сукупність форм і методів створення і використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами місцевого самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі економічного і соціального розвитку відповідних територій. Місцеві бюджети – визначальна ланка місцевих фінансів. У них зосереджено понад 80 відсотків усіх фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні місцевого самоврядування. Водночас місцеві бюджети – важливий і складний елемент бюджетної системи кожної держави. Місцеві бюджети можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядженні місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державними бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування місцеві бюджети – це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають дохідну і витратну частину, принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети – це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території. Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить системи фінансових відносин, а саме: відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом. Вивчаючи дану тему, необхідно засвоїти за рахунок яких доходів формуються місцеві бюджети і які видатки здійснюються із місцевих бюджетів.
Тема „Податки і податкова політика”
Податки – це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування безпеки, зростання суспільного добробуту. З іншого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. За економічною сутністю податки є обов’язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних і фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективне використання для задоволення потреб суспільства в цілому й досягнення на цій основі зростання його добробуту. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів у державі становить її податкову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, яка визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі. Податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (не прямі), податки з юридичних осіб і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. Запровадження будь-якого податку потребує чіткого визначення об’єкта та суб’єкта оподаткування, строків сплати, перелік пільг, що надаються при оподаткуванні тощо. При визначенні цих параметрів податку закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси. Тому є всі підстави стверджувати, що податки виконують стимулюючу функцію. Однак надмірне перевантаження податку пільговим оподаткуванням замість стимулювання часто призводить до протилежного – до зростання тонізації економіки. Вивчаючи цю тему, слід уяснити механізм функціонування податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян.
Тема „Фінанси підприємницьких структур” Фінанси підприємницьких структур – одна із основних підсистем фінансової системи держави. Це відносно самостійна й особлива сфера функціонування фінансів, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних їй функцій. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізується кошти й створюються фонди фінансових ресурсів для подальшого розподілу, як це має місце в підсистемі державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. При функціонуванні фінансів підприємницьких структур встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв’язки при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів як у межах одного підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку, залучені кошти працівників через продаж акцій та інших цінних паперів, так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а також між підприємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за користування кредитами. Взаємозв’язки та взаємовідносини виникають між підприємствами і державою при сплаті платежів до бюджету, одержані фінансування і дотацій із бюджету. Зазначені відносини і взаємозв’язки визначають сутність і зміст фінансів підприємницьких структур. Фінанси підприємницьких структур – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються для здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація та фінансування фінансів підприємницьких структур ґрунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційних розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість. При вивченні теми необхідно уяснити, як здійснюється фінансове забезпечення функціонування та відтворення основних фондів, а також фінансовий аспект формування і використання обігових коштів.
Тема „Фонди фінансових ресурсів цільового призначення”
Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійно ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших не передбачуваних подій. Створення та використання фондів фінансових ресурсів цільового призначення здійснюється економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян. Джерела фінансування таких фондів можуть бути: внески громадян; асигнування з бюджету; ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування; кредит. Принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так: § відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави; § відрахування до фондів є обов’язковими платежами й можуть стягуватися примусово; § витрати з фондів здійснюються лише на визначені потреби, які передбачені законами України. Створення фондів фінансових ресурсів цільового призначення, по суті є об’єктивним процесом фінансового забезпечення соціальних потреб населення у зв’язку з настанням або виконанням відповідних обставин. Однак цю функцію можуть виконувати як державні фонди фінансових ресурсів, так і фонди недержавної форми власності. Це залежить від рівня розвитку системи соціального забезпечення в державі. Відрахування до фондів майже не пов’язане з трудовим внеском кожної особи, а тому чітко проявляється принцип зрівнялівки щодо одержання пенсій та допоміг. Нині в Україні це найактуальніша проблема, насамперед вона стосується пенсійного забезпечення. Її розв’язання може бути досягнуто шляхом реформування пенсійного забезпечення шляхом наближення середньої заробітної плати та її прямої залежності від рівня заробітної плати, а також розвитку недержавного добровільного пенсійного забезпечення. При вивченні теми необхідно уяснити джерела формування і використання централізованих фондів фінансових ресурсів.
Тема „Фінансове забезпечення соціальних гарантій населенню”
Соціальні гарантії – обов’язків елемент економічної системи держави, важлива умова її економічної і соціальної стабільності. Можна стверджувати, що вищий рівень соціальних гарантій – основа суспільного добробуту й кінцева мета економічної діяльності держави. Види й форми соціальних гарантій у державі визначаються двома основними факторами – рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад. Соціальні гарантії повинні здійснюватися за такими напрямами. Перший полягає в тому. Що держава повинна гарантувати кожному громадянину, який здійснює трудову діяльність, прийнятий рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати. Її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність. Другий напрям – задоволення пріоритетних потреб суспільства, опікування якими держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно – освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров’я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення зазначених потреб за рахунок бюджету за мінімальною достатніми обсягами у формі безплатних послуг. Третій напрям має на меті зближення рівнів життя різних груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних.; стан здоров’я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці у цьому разі формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомоги, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів щодо громадян. При вивченні теми необхідно уяснити джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій, охарактеризувати становище й розвиток системи гарантій в Україні.
Тема „Страхові і резервні фонди фінансових ресурсів”
Страхування – обов’язковий елемент кожної економічної системи. Без розвинутої системи всіх видів страхування економіка успішно функціонувати не може. Суспільне виробництво в цілому, а також діяльність господарських структур та окремих громадян у своїй основі об’єктивно вміщують елементи ризику, що зумовлює необхідність його попередження, подолання, зменшення руйнівних або збиткових наслідків. Для цього треба частину валового внутрішнього продукту в грошовій або натуральній формі зосередити в страхових фондах. Страхові фонди суспільства або фонди страхового захисту є централізованими й децентралізованими фінансовими резервами держави, які виступають гарантами її фінансової стабільності й сталого економічного розвитку. За своєю суттю страхові фонди – це форма перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими господарськими структурами та громадянами з метою підтримання стабільного стану їхньої фінансової діяльності та суспільного добробуту. Частина страхових фондів використовується на відшкодування збитків та на інші потреби, поповнює Фонд споживання і фонд вилучених з експлуатації в результаті стихійного лиха засобів виробництва. Невикористана частина страхових фондів по закінченні року включаються до складу національного багатства держави. У процесі накопичення страхові фонди можуть використовуватися як кредитний ресурс. Страхування – складова частина фінансової системи держави, воно опосередковує рух волового внутрішнього продукту у формі фондів фінансових ресурсів. Проте цей рух пов’язаний лише з перерозподілом при відшкодовуванні збитків і витрат. Крім того, за допомогою страхування здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів між обмеженим колом учасників страхування, пов’язаних солідарною відповідальністю щодо відшкодування суми збитків Страхування – об’єктивна умова розвитку товарно – грошових відносин і одночасно результат їх досконалого розвитку. Воно забезпечує безперервність, збалансованість і стабільність суспільного розвитку При вивченні теми слід уяснити основні поняття страхування: страховики, страхувальники, об’єкт страхування, страховий ризик, страховий випадок, страхова сума, страхове відшкодування, страховий платіж, страховий тариф. Слід також розкрити фінансові аспекти соціального страхування.
Тема „Державний кредит і державний борг”
За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємством. Державний має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує становище економіки та фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Держава може здійснювати запозичення шляхом розміщення на світових фінансових ринках цінних паперів у вигляді облігацій, а також продажу їх на внутрішніх ринках, отримання гарантів, субсидій за рахунок науково – технічної допомоги. Іншою формою державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик. Формою державного кредиту є також використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси. Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом – одне із пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків. При виплачені теми слід уяснити методи управління державним боргом: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Слід проаналізувати державний борг України та механізм його обслуговування.
Тема „ Фінансовий ринок”
Фінансовий ринок – складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими фінансовими інститутами. Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкурентноздатності. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По сіті фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільних процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи. За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізується і використовується тимчасово вільні фінансові ресурси що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку - об’ктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виникає як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки. В організаційному плані фінансовий ринок – це сукупність ринкових фінансових інститутів, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, певні складові якої можуть функціонувати самостійно, проте ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні всі його складові. Фінансовий ринок включає: валютний ринок; кредитів; ринок цінних паперів; ринок фінансових послуг. Усі складові фінансового ринку мають свою внутрішню структуру й можуть поділятися на відповідні підрозділи, тобто сегменти ринку. При вивченні теми слід уяснити необхідність призначення, внутрішню структуру кожної складової фінансового ринку.
Тема „ Фінансовий контроль”
Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об’єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання. Фінансовий контроль є об’єктивно зумовленою складовою процесу економічної діяльності; фінансовий контроль є однією з функцій управління фінансами; безпосереднім об’єктом фінансового контролю є процеси формування і використання фондів фінансових при створенні, розподілі та споживанні валового внутрішнього продукту; специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Фінансовий контроль лише тоді виконує призначену йому роль, якщо гарантуватиметься на певних принципах, до числа яких належать: -принцип законності, об’єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів; -принцип розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб’єктами; -принцип повноти охоплення об’єктів контролем, який досягається завдяки суцільному стеженню або вибірковій перевірці певних елементів підконтрольних об’єктів; -принцип ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю до фінансової діяльності господарських об’єктів і залежить від повноти виконання контролюючими суб’єктами таких основних вимог: а) контроль має здійснюватиметься безперервно, регулярно і систематично; б) бути своєчасним за терміном здійснення, старанним і повним щодо охоплення об’ктів контролю; в) бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним. Залежно від характеру взаємовідносин об’єкта і суб’єкта фінансовий контроль можна розподілити на внутрішній і зовнішній. Залежно від суб’єктів контролю й характеру контрольної діяльності фінансовий контроль поділяється на державний, муніципальний і незалежний. За ступенем охоплення підконтрольного об’єкта можна відокремити такі види фінансового контролю, як: комплексний, тематичний, повний, частковий, суцільний, вибірковий. За джерелом інформації фінансовий контроль може бути документальним і фактичним. Формами фінансового контролю є певні сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу здійснення контрольних дій. Формами фінансового контролю є попередній, поточний і наступний. До методів фінансового контролю належать конкретні способи ( прийоми), що застосовується при здійсненні контрольних функцій. Методи фінансового контролю є ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстеження фінансової діяльності. При вивченні теми необхідно уяснити основні елементи системи фінансового контролю, охарактеризувати тенденції її розвитку.
Тема” Фінансовий менеджмент”
Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції. Фінансовий менеджмент це також сукупність форм, методів і засобів, за допомогою яких здійснюється управління фінансовими ресурсами. Фінансовий менеджмент ґрунтується на знаннях економічних законів розвитку суспільства, закономірності розподілу валового внутрішнього продукту між державою та суб’єктами господарської діяльності, державою і населенням, між галузями економіки і територіями. Все це здійснюється за допомогою фінансового механізму, який є системою взаємопов’язаних елементів, за допомогою яких фінансовий менеджер здійснює цілеспрямований вплив у цілому на господарську або зокрема на фінансову діяльність на всіх рівнях економічної системи. Фінансовий менеджмент включає об’єкт і суб’єкт. Об’єктом управління є централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються в усіх ланках державних фінансів. Суб’єкт управління – фінансовий апарат, що зосереджується у фінансових службах міністерств, відомств, об’єднань, підприємств і організацій, апараті міністерства фінансів і місцевих фінансових органах, податковій службі, контрольно – ревізійному апараті, інших фінансових інститутах. Усі зазначені перерозподіли фінансового апарату мають свої функції і сферу впливу на фінансові відносини в державі. Суб’кт фінансового менеджменту впливає на об’єкт через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. Форми і методи впливу здійснюються при використанні певних фінансових інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансові ліміти, стимули, санкції тощо. Фінансовий менеджмент має свою внутрішню структуру. Він включає різні суб’єкти й об’єкти управління, які зумовлюють особливості використання фінансових методів та інструментів. Загалом фінансовий менеджмент включає менеджмент державних фінансів, бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, менеджмент у системі оподаткування , менеджмент на фінансовому ринку. При вивченні теми слід уяснити сутність менеджменту державних фінансів, податкового менеджменту, фінансового менеджменту підприємницьких структур.
Тема „Міжнародні фінанси”
Міжнародні фінанси – це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення , виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв’язків, посиленням інтеграційних процесів в економіці, політиці і соціальній сферах. У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси міжнародної фінансової інтеграції, вони визначають напрямки і пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, впливають на формування принципів податкової та бюджетної політики і насамкінець на стратегічні фінансові інтереси всіх країн і певних регіонів. На макрорівні інтеграція розвивається на основі створення економічних об’єднань із тим чи іншим ступенем узгодження їхніх національних, фінансових, митних союзів, уникнення подвійного оподаткування, зменшення і ліквідації бюджетного дефіциту тощо. В цих умовах актуальними стають питання ефективного функціонування національних фінансових систем, визначення напрямів, масштабів і глибини їх взаємодії у галузі фінансів. Особливого значення набувають ці питання для країн, економіки яких перебувають в умовах трансформації. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та їхнього надання позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції є міжнародний фінансовий ринок. Головне призначення його полягає в тому, аби за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними їхній перерозподіл для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що загалом сприяє вирівнюванню їхнього економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту. Міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнародний ринок грошей ( валютний ринок ); міжнародний ринок кредитних ресурсів; міжнародний ринок цінних паперів. При вивченні даної теми необхідно уяснити призначення і роль кожної складової частини міжнародного фінансового ринку.
Рекомендована література
1. Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000 2. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. Посібник. – Центр навчальної літератури, 2003 3. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (Історія, теорія, практика). – К.: НІОС.2000 4. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. Посібник. – К.: ТОво „ Знання”, КОО, 1999 5. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 1998 6. Юрій С.І. Бюджетна система України. – К.: НІОС, 2000
зі спеціальності 8.050106 „Облік і аудит”
Теорія бухгалтерського обліку Предмет і об’єкти бухгалтерського обліку. Метод бухгалтерського обліку та його основні елементи. Документація як елемент методу бухгалтерського обліку. Форми ведення бухгалтерського обліку. Характеристика рахунків бухгалтерського обліку. Характеристика бухгалтерського балансу. Метод подвійного запису на рахунках. Інвентаризація як елемент методу бухгалтерського обліку. Оцінка і калькуляція – методи бухгалтерського обліку. Облікові регістри, способи виправлення помилок. Завдання та організація бухгалтерського обліку. План рахунків бухгалтерського обліку. Бухгалтерська звітність. Закон про бухгалтерський облік та фінансову звітність: основні положення.
Бухгалтерський облік Класифікація основних засобів. Облік надходження, руху і вибуття основних засобів. Знос основних засобів. Облік надходження, рух, вибуття нематеріальних активів. Знос нематеріальних активів. Класифікація матеріалів. Облік надходження руху виробничих запасів та МШП. Облік розрахунків за податками. Облік дебіторської заборгованості. Облік касових операцій. Облік валютних цінностей та валютних операцій. Облік операцій за розрахунковим рахунком та інших рахунках. Види та форми заробітної плати. Розрахунки з персоналом з оплати праці. Розрахунки з постачальниками та іншими кредиторами. Облік витрат за елементами та витрат діяльності. Облік власного капіталу, забезпечень, цільового фінансування та резервів. Облік доходів та фінансових результатів. Фінансова звітність.
Економічний аналіз Економічний аналіз в системі управління підприємством Прийоми і методи економічного аналізу. Види економічного аналізу. Обґрунтування доцільності їх застосування в аналізі. Інформаційна база економічного аналізу. Якісні характеристики і вимоги до аналітичної інформації. Аналіз фінансових результатів і показників рентабельності. Аналіз валового прибутку і визначення резервів його збільшення. Загальний аналіз фінансового стану підприємства. Роль і значення аналізу фінансового стану в сучасних умовах розвитку економіки. Аналіз оборотних активів підприємства. Показники платоспроможності, та ліквідності. Аналіз оборотності запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості. Аналіз ділової і ринкової активності підприємства. Аналіз інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Аналіз окупності капітальних інвестицій. Моделі прийняття рішень при аналізі інвестицій. Аналіз виробництва і собівартості готової продукції (робіт, послуг). Аналіз використання трудових ресурсів Аналіз використання матеріальних ресурсів Аналіз використання основних засобів. Аналіз власного капіталу. Абсолютні і відносні показники фінансової стійкості.
Аудит Національні та міжнародні стандарти аудиту. Предмет і аудиту. Правові аспекти аудиту. Методика проведення фінансового аудиту. Відмінності методики аудиту в умовах механізованого та ручного запису. Аудит фінансової звітності підприємств. Аудит розрахунків з бюджетом. Аудит витрат виробництва. Особливості методики аудиту в торгівлі. Відмінності аудиту у виробництві та сфері послуг. Методологічні основи зовнішнього та внутрішнього аудиту підприємства. Внутрішній аудит актів підприємства. Внутрішній аудит запасів. Аудит дебіторської заборгованості. Внутрішній аудит грошових коштів.
Список літератури 1. Антони Р. Основы бухучета. - М., 1993. 2. Бабич И., Свидерский К. Бухгалтерский учет на малых предприятиях. - Киев, 1993. 3. Баканов М.И., Шеремет А.Д., Теория экономического анализа. - М., 1997. 4. Білуха М. Т. Аудит у бізнесі. - К., 1994. 5. Білуха М.Т. Основи контролю і аналізу господарсько-фінансової діяльності. - К., 1994. 6. Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку. К:2000 р. 7. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник. /За ред. Ф.Ф. Бутинця. – 5-те вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП. „Рута”, 2003. - 726 с. 8. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – М.; Финансы и статистика, 1997. – 416 с. 9. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум:Навчальний посібник для студентів вузів. – Житомир: ФІТІ, 2000. – 406. 10. Вананский А.Я. Факторный анализ хозяйственной деятельности. - М., 1987. 11. Глен А. Велш, Деніел Г.Шорт. Основи фінансового обліку. - К., 1997. 12. Голов С.Ф., Єфіменко B.I. Фінансовий та управлінський облік. - К., 1996. 13. Давидов Г. М. Аудит. Навчальний посібник. К:”Знання”, 2001 р. 14. Друри К. Введение в управленческий учет. - М., 1994. 15. Економічний аналіз: Навч. Посібник / М.А.Болюх, В.З.Бурчевський, М.І. Горбаток; за ред. Акад..НАНУ, проф.. М.Г. Чумаченька.- К: КНЕУ, 2001.-540с. 16. Задорожный Э. Бухгалтерский учет на малых и совместных предприятиях. - Киев, 1994. 17. Івахненков С.В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського оліку та аудиту. Навчальний посібник. К: Знання-Прес, 2003. – 349 с. 18. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. – К.: Знання прес, 2000. 19. Івахненко В.М., Горбаток М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз. – К.: КНЕУ, 1999. – 176 с. 20. Іващенко В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності. – К.: КНЕУ, 1999. – 204 с. 21. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник для студентів ВНЗ: Вид.2-ге, перероб. та доп. –Київ: Центр навчальної літератури.2005.- 472с. 22. Мазаракі А.А. Трансформація обліку, аналізу та контролю в умовах глобалізації економіки // Концепція розвитку бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту в умовах міжнародної інтеграції: Тези доповідей.Ч.1- К: КНТЕУ- 2005 23. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку. Переклад Т.Шарашидзе.К:.,2002, - 730 с. 24. Мних Є.В. Аналіз і оцінка виробничої діяльності підприємств : Навчальний посібник. - К., 1994. 25. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. - К.: Основа, 1999. - 274 с. 26. Нидлз Б., Андерсон X., Кондусл Д. Принципы бухгалтерского учета. - М., 1995. | 
